Ольга Шишман про цінності FLEX і ставлення до труднощів
Сьогоднішня гостя подкасту Exchange Me — Ольга Шишман, учасниця програми FLEX у 2002-2003 роках. Вона потрапила до Редмонда, штат Вашингтон, і поміняла чотири хост-родини протягом навчального року.

У цій розмові Ольга згадує, яким був досвід FLEX і як він її змінив, а також розповідає про інтерес до спорту, кар'єрний шлях і допомогу біженцям із Донецька.
Слухайте запис цієї розмови
Що таке FLEX (Future Leaders Exchange Program)? Учні потрапляють до Сполучених Штатів на один навчальний рік, живуть у приймаючій родині, відвідують уроки в місцевій школі, а в цілому — знайомляться з американською культурою й тамтешнім стилем життя. Конкуренція надзвичайно висока — до участі відбирають лише 2% з усіх, хто подається. Та воно того варте. Програма покриває всі витрати включно з авіаквитками, страхуванням і місячною стипендією. FLEX було створено з переконання колишнього сенатора Білла Бредлі, що така програма обміну є найкращим способом забезпечувати мир і взаєморозуміння.
Ольга Шишман про цінності FLEX і ставлення до труднощів
Про відбір на FLEX і реакцію батьків

Я з Полтави, і в моїй школі був гарний рівень англійської, тож усі знали про FLEX. Коли я була в п'ятому чи шостому класі, я вже знала, що буду брати участь у програмі. Та першого разу мене не взяли: я пройшла етапи тестування й інтерв'ю, але мене не обрали. Це було розчаруванням, але підтримка з боку вчителів допомогла мені переробити есе і спробувати ще раз. Мені не потрібно було покращувати свою англійську, а потрібно було стати більш виваженою і впевненою в собі. І другого разу я таки пройшла.

Після мого повернення зі Штатів мій молодший брат теж був обраний на FLEX і поїхав туди. Моїм батькам було легше його відпустити, бо я вже пережила цей досвід і нічого поганого зі мною не трапилось. Мій тато сумнівався щодо мого від'їзду, бо хвилювався, що інший соціум та інша родина змінять мене і прищеплять цінності, яких не поділяють в Україні. Та зрештою він зрозумів, що це чудова можливість для мене, яка більше не повториться.

Про відбір на програму без очікуваного дзвінка

Моїй однокласниці подзвонили з Американських Рад, щоб повідомити про відбір на FLEX, а мені ні. Тож я вирішила бути проактивною і подзвонити їм самій. Я думала, що якщо не їду в Штати, нічого страшного не станеться і я просто сконцентруюсь на підготовці до університету. Але коли я подзвонила, виявилось, що я таки їду. Я навіть спершу не могла в це повірити.

Про життя в чотирьох різних сім'ях

У моїй першій хост-родині був англомовний батько й емігрантки з Одеси, що приїхали в Штати лише кілька років тому. Вони самі ще вчили англійську, тож інколи я спілкувалась із ними російською чи українською. За правилами програми не можна довгий час проживати в родині, яка не спілкується англійською, тому через три тижні я переїхала до своєї координаторки Джанель. Іще через декілька тижнів мені знайшли нову сім'ю, і з ними я прожила до весни. Потім вони чомусь вирішили, що для них це занадто складно — можливо, тому що вони мали дуже маленьких дітей, а може, цей досвід виявився не таким, яким вони собі його уявляли.

Для мене це було шоком: коли ти їдеш на FLEX, то очікуєш жити в одній родині та будувати з нею стосунки. Це непросто, коли тобі 17 років і залишається всього декілька місяців у Штатах, а тобі кажуть, що треба переїжджати. Та зараз я рада, що так усе склалось. Я зблизилась із четвертою хост-родиною — вони навіть приїжджали до мене в Україну через рік.

Тепер я знаю, що коли хтось мене не приймає — це не свідчить про мої негативні якості. Це просто не той час і не те місце.

Про візит хост-родини до України

Моя остання американська родина приїжджала в Київ і Полтаву — і це був прекрасний досвід для них. У Полтаві я жила на краю міста — у квартирі, але з вікна можна було побачити, наприклад, кіз. Це їх дуже здивувало. А також те, що в нас може бути крісло, на якому вдень сидять, а вночі сплять. Вони відкрили для себе, що можна бути щасливими і не маючи великої кількості матеріальних речей.

Про відмінності американської школи та позакласні заняття

Було дивно, що американські школи розділені й там перші й одинадцяті класи не співіснують, як в Україні. Мені не було складно розуміти англійську чи говорити, але було складно зрозуміти, що обговорюють однокласники. Тоді не було смартфонів із швидким доступом до інтернету, тож я не могла зразу заґуґлити і знайти, про які ж фільми, пісні тощо вони говорять.

Я би порадила майбутнім учасникам FLEX більше дізнатися про те, чим цікавляться американські підлітки.

Разючою відмінністю була кількість предметів: їх не було 15, як в Україні, а всього шість, включаючи фізкультуру і клас із мистецтва. Мене також вразило те, що будь-які позакласні активності були в самій школі. В Україні я довгий час займалась волейболом і на кожне тренування мала їхати через усе місто. А в Штатах усе доступно в школі й можна вибрати що захочеш.

Я прагнула попасти у волейбольну команду й навіть не сумнівалась, що мене візьмуть. Але мене не взяли ні в загальну команду, ні в джуніорську. Я досі не розумію чому, можливо, мої навички були не такими, якими я їх уявляла, а можливо, вони просто не хотіли втрачати гравця через рік.

Мені запропонували крос-кантрі — біг на довгу дистанцію. А я ніколи не любила бігати й не вирізнялась здібностями в цьому. Але я розуміла, що треба щось обрати — щоб познайомитися з більшою кількістю людей і побачити, як спорт організовано в Штатах. На початку я не могла впоратись із бігом на п'ять кілометрів. Але через декілька місяців ледь не щоденних тренувань у мене почало непогано виходити. Тренер відмітив мій талант для бігу, про який я і не здогадувалась. Я навіть брала участь у змаганнях у межах штату.

Я раджу всім, кого цікавить спорт, займатись ним у Штатах. Він організований там дуже достойно, до того ж це чудова можливість знайти друзів і більше спілкуватись.

Про рішення повернутися в 11 клас вдруге

Після FLEX я знову пішла в одинадцятий клас, вирішивши таким чином краще підготуватися до вступних іспитів. У Штатах мені хотілось прожити цей досвід на повну і не хвилюватися через іспити в університет.

Світ змінюється — нам більше не треба поспішати, необов'язково закінчувати школу до 17 років.

Про життєві уроки FLEX

Якими б не були обставини, ніколи не варто здаватись. Після FLEX у мене були різні розчарування — наприклад, під час кризи 2009 року мені складно було знайти роботу. Я тоді випустилася з університету і вже мала багато робочого досвіду. Пошук виявився складнішим, ніж очікувалось, але я знала, що в мене зрештою все вийде.

Чому мене навчила програма FLEX — так це не впадати у відчай і сприймати труднощі з легкістю.

Коли тобі 17 і ти їдеш до іншої країни без родини і без постійного інтернет-зв'язку, це справді тебе змінює: в подальшому тобі легше буде впоратись із різними життєвими ситуаціями. Навіть зараз, багато років після участі, я досі думає про те, як FLEX мене змінив і продовжував змінювати навіть після повернення.

Про допомогу біженцям із Донецька

Я активно долучалась до Революції на Майдані. Після початку війни на Сході України різні волонтерські організації шукали охочих узяти донецьких біженців до себе додому, поки ті не інтегруються до київського життя.

Я вирішила долучитись до цієї програми. Багато хто вважав це божевіллям — довіряти незнайомим людям. Але мене зрозумів мій чоловік і люди з Донецька, яких ми зустріли, викликали в нас довіру. Вони прожили з нами два місяці. Це теж певною мірою питання гнучкості — те, що комусь видається божевіллям, було нормальним для мене. Я просто хотіла допомогти цим людям — і в мене вийшло, їхнє життя повністю змінилось.

Про зміни на кар'єрному шляху

Після завершення навчання я працювала на рецепції у відомій IT-компанії Oracle. Після року там колега перейшов у SAP на позицію менеджера по національному ринку й запросив мене бути його асистенткою. На цій позиції я пропрацювала три з половиною роки — це була напружена робота, де я серед іншого готувала безліч презентацій і писала промови для головного менеджера. Робота асистентки трохи ізольована, і мені хотілось перейти у якийсь відділ, де є активна взаємодія з колегами. Так я почала працювати в бізнес-відділі, а через півтора року вийшла в декрет. Потім я повернулась на іншу позицію, більш пов'язану з продажами. Зрештою, три роки тому я змінила місце роботи і тепер працюю в Dell Technologies, допомагаючи партнерам компанії покращувати свої продажі.

Про досвід роботи в Dell

У межах компанії є волонтерські групи, якими можна займатись у робочий час. Я долучилась до групи "Жінки в дії", яка покликана підтримувати професійний розвиток жінок на різних IT-позиціях. У самої компанії є ціль досягнути показника в 50% співробітниць і 40% жінок на керівних позиціях.

Я щаслива працювати в цій компанії, яка підтримує різноманіття й інклюзивність — що також є цінностями FLEX.


Дізнатися більше про проєкт: https://exchangemepodcast.com/ua
Слухати подкаст на обраній платформі: https://anchor.fm/xmepod
Слідкувати за анонсами й новинами: https://www.facebook.com/xmepod/


Проєкт здійснено за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Погляди учасників подкасту не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.