Катя Кулик про життя в Азії, жагу до писання і цінність медитації
Відразу два випуски подкасту Exchange Me з нами в гостях Катя Кулик, учасниця програми FLEX в 2004-2005 роках. Вона встигла відвідати більше 30 країн, пожити в Азії довше 7 років, стати менторкою з медитацій і опублікувати 2 книжки. Зараз вона живе в українському селі й організовує ретрити.

Катя ділиться спогадами про FLEX, роки життя в Азії, любов до писання, а також про свій шлях до менторства.

Слухайте запис цієї розмови
Що таке FLEX (Future Leaders Exchange Program)? Учні потрапляють до Сполучених Штатів на один навчальний рік, живуть у приймаючій родині, відвідують уроки в місцевій школі, а в цілому — знайомляться з американською культурою й тамтешнім стилем життя. Конкуренція надзвичайно висока — до участі відбирають лише 2% з усіх, хто подається. Та воно того варте. Програма покриває всі витрати включно з авіаквитками, страхуванням і місячною стипендією. FLEX було створено з переконання колишнього сенатора Білла Бредлі, що така програма обміну є найкращим способом забезпечувати мир і взаєморозуміння.
Катя Кулик про життя в Азії, жагу до писання і цінність медитації
Слухайте запис цієї розмови
Про приїзд у Західну Вірджинію та життя на природі

Я була надзвичайно щаслива, коли мене обрали на FLEX — це була моя тодішня мрія. Я не пройшла першого разу, але мені вдалось здійснити мрію на другий рік. Я пам'ятаю, як я боялась, що мене відправлять в штат типу Пенсильванії — тоді мені здавалось, що це недостатньо розвинена частина країни. Про існування Західної Вірджинії я в принципі не знала.

Коли я прибула до Західної Вірджинії, відчуття були дивні. Я виросла у Вінниці — місті з населенням у 300,000+ людей, і жила в центрі. У Штати ж я приїхала жити на горі у великому трейлері, буквально посеред лісу.

Координатор програми обрав для мене хост-родину, зважаючи на те, що в опитувальнику я зазначила інтерес до походів. Нещодавно — три роки тому — ми з хлопцем переїхали в село в українському національному природному парку. Коли я розповіла про це своїй американській мамі, вона зізналась, що завжди знала, що я врешті-решт житиму на природі — як і колись у Західній Вірджинії.

Про культурний шок

Перше, що мене вразило, — алергічна реакція, що сталася зразу після приїзду. До того в мене ніколи не було алергії.

Щойно я вийшла з літака, Західна Вірджинія викликала в мене алергію.

Іншим великим потрясінням була їжа. Коли я приїхала, мене нагодували томатним супом — який я раніше ніколи не куштувала. Протягом року ми часто замовляли в KFC, Pizza Hut і подібних закладах — для американців це нормальна їжа, але вона була жахливою порівняно з моїми українськими харчовими звичками.

Пам'ятаю, що бабуся в американській сім'ї постійно пила солодкий напій, схожий смаком на пиво (root beer). Пляшки з цим напоєм були всюди в домі, а крім того в неї був окремий холодильник у спальні. Я не могла зрозуміти, як можна стільки його пити.

Що мене ще вразило — релігійність штату. У Західній Вірджинії люди постійно ходять до церкви. Я не звикла до такого, до того ж мій дідусь був комуністом — я росла в зовсім не релігійній родині. Я ніколи не вірила в Бога, поки не розпочала власний духовний шлях — значно пізніше поїздки до Штатів.

Про суспільну роботу і волонтерство

У віці 15 чи 16 років мені пощастило перекладати для американських місіонерів, що приїжджали допомагати дитячим притулкам у Вінницькій області. Мене вразило, що юні люди майже мого віку займались тим, що збирали благодійні внески у своїх церквах та приїжджали допомагати іншим в Україну.

У Штатах в другому семестрі в мене був клас суспільної роботи — я ходила в бібліотеку і протягом години допомагала бібліотекарці. Це був чудовий досвід, адже я обожнюю книжки. Мені подобалось бути наодинці серед книжок і подобалось бути корисною, а крім того було цікаво спілкуватись із бібліотекаркою.

Про любов до читання й письма

Мені дуже сподобалась програма в класі англійської мови, яка передбачала набір балів за прочитані книжки. Треба було йти в бібліотеку, вибирати книжку, перевіряти, скільки балів за неї дається, потім читати її і після того проходити тест на бібліотечному комп'ютері. Якщо проходиш тест — отримуєш бали. В межах цієї програми я прочитала біографію Ленса Армстронга про те, як він поборов рак, — і вона стала однією з найбільш впливових книжок для мене.

Я завжди любила книжки. Мені подобалось писати і говорити теж, тож слова — це моє все.

Мій американський досвід заклав основи для того, щоб у подальшому я могла почуватись комфортно в ролі іноземки. Коли прибуваєш у якусь нову країну, то можеш навчитися безлічі речей від людей навколо — просто тому що вони інші. Я "підсіла" на такий досвід. Пізніше — після п'яти років у Китаї — я розповідала друзям купу колоритних історій про іноземців у Китаї, і вони спонукали мене написати книжку.

Мій перший роман називається Лаовай — так китайці називають іноземців, зокрема білошкірих. Це історія про дівчину, яка вирушає в Китай і пише список із 25 цілей, яких вона хоче досягти до 25 років. І всі ці цілі дивовижно втілюються — на фоні Китаю й усіх дивних і неочікуваних локальних традицій.

Про життя в Китаї

У Китаї все інакше. Перше, що мене шокувало, — якісні й широчезні дороги. Друге — високий рівень забрудненості повітря в містах. І, звісно ж, інтернет. Я приїхала туди у 2008 році й незабаром Google перестав функціонувати в країні. У них не було YouTube, Facebook був заблокований протягом мого першого року перебування там. У них є свої пошукові системи, свої месенджери, своє все.

Крім того, китайські ієрогліфи просто неймовірні. Сама мова настільки логічна, що мені здається, що розум китайців побудований не так, як наш. Мені дуже подобається китайська — в цій мові можна висловити безліч речей за допомогою дуже коротких складів. Одного разу я перекладала для китайського геолога в Києві й у розмові йшлось про камінь смарагд: українською з окремого слова без контексту неможливо зрозуміти, що мається на увазі. А китайською слово буквально означає щось типу "блискучий зелений камінь" — у самому слові закладено пояснення.

Я рік жила в Пекіні, вивчаючи китайську, і це був просто найкращий досвід. Потім я опинилась у Куньміні, місті на західному півдні Китаю. Мені подобалось, що там усі розслаблені — наприклад, у моєму університеті перерва на ланч тривала три години. Ніхто нікуди не поспішає. Крім того, місто багатонаціональне й культурно розмаїте. А також доволі тепле, крім двох зимових місяців — через відсутність опалення. Надворі майже ніколи не холодно, але можна легко змерзнути в приміщенні. Куньмін називають весняним містом, тому що там завжди нібито весна. Коли я переїжджала туди, взяла із собою самі лише сукні, бо очікувала на весняну погоду. Але незабаром я зрозуміла, що тамтешня весна більше нагадує березень в Україні, тож мама надіслала мені тепліше взуття й верхній одяг.

Про подорожі потягом

Моя перша поїздка за кордон була в Росію: коли мені було 13, я побувала в Санкт-Петербурзі, ми навідували друзів із Вінниці. Це була найдовша й найспекотніша поїздка в моєму житті: ми провели в потязі півтора дня й на маршруті було багато довгих зупинок, протягом яких бабці продавали вареники та інші продукти. Це було неймовірно. Після цього я безліч разів подорожувала потягом і мені подобається ця атмосфера.

Мої друзі з Китаю подорожували Транссибірською залізницею і казали, що це був чудовий досвід. Я б теж одного разу хотіла з'їздити таким потягом. Але не зараз: українцям наразі складно почуватись безпечно в Росії.

Про відчуття себе іноземкою в Україні

Друга моя книжка теж про іноземців. Я написала її, повернувшись до України після сімок років життя в Азії. На той момент я відчула Україну іноземною для себе. Тож я втілила свої враження в романі під назвою "Пригоди француза в Україні" — це погляд на Україну очима іноземця. Це був власне мій тодішній погляд, але в романі замість мене француз помічає всі дивні, милі й цікаві деталі нашої країни.

Нещодавно ми з хлопцем оселилися в маленькому селі в Подільських Товтрах, національному природному парку поблизу Кам'янець-Подільська.

Жити там — ніби жити на іншій планеті. Ми оточені людьми, максимально на нас не схожими: поки ми сидимо вдома і працюємо з ноутбуків, сусіди вирощують табак за нашими вікнами.

Надзвичайно цікаво спостерігати за ними й чути, як вони між собою спілкуються. Мене так захопила ця атмосфера, що я виокремила цілий рік, щоби просто жити в традиційній українській хаті й спостерігати за життям навколо. Я також почала записувати відео. На моєму YouTube-каналі є плейлист із відео про те, як це — жити в українському селі. Це певною мірою дуже схоже на життя в іншій країні, але також і дуже не схоже.

Про захоплення своєю країною після повернення з-за кордону

Я пам'ятаю літо після повернення зі Штатів: я була така щаслива через просту можливість сісти в трамвай і поїхати кудись у своєму місті. Я ніби заново почала цінувати Україну. Раніше я й не думала, що Україна така прекрасна. Навіть зараз — після безлічі подорожей по світу — я щаслива бути українкою. Мені подобається нашу культура, система транспорту, ґрунт, свіжі овочі й фрукти…

Зі свого досвіду знаю, що життя за кордоном — найкращий спосіб переоцінити власну культуру.

Про FLEX як натхненний досвід

Зі свого американського досвіду я винесла враження про те, як там усі втілюють усе бажане. Якщо в когось виникає ідея будь-якого проєкту — він стане можливим, просто потрібно організувати свої ресурси. Я зрозуміла, що і в Україні може так бути.

Нам варто заохочувати людей відчувати власну силу й будувати життя, про яке вони мріють.

Я саме цим і займаюсь — працюю менторкою і направляю людей на їхньому шляху до того життя, яке вони хочуть. Я певна, що якщо кожна людина владна жити так, щоб їй це подобалось, тоді буде менше пліток та конфліктів і життя загалом буде чудовим.

Про улюблені дисципліни в американській школі

В Україні я вчилась у школі з поглибленим вивченням англійської. Багато наших учнів брали участь у програмі FLEX й були в Штатах. Від них я чула, що вони завжди обирали математику, щоби потім не відставати від української програми. Це було нескладно, але нудно — більшість учасників були, як і я, не схильні до точних наук. Я вирішила, що точно не оберу математику в американській школі. Я дозволила собі так зробити. Я обрала класи з літературної творчості, театру, гри на гітарі… Англійська була обов'язковою. Крім того, мені дуже подобалась біологія: в мене були класи з мікробіології й довкіллєзавства.

Життя навчило мене не очікувати забагато від самої назви. Наприклад, я була дуже зацікавлена в уроках літературної творчості, але в результаті я кинула цей клас, бо мені не подобалась програма чи викладач, я вже навіть не пам'ятаю точно. Уроки гри на гітарі були цікавими. Чи ти можеш уявити таку дисципліну в українській школі?

Довкіллєзавство також було надзвичайно цікавим. Це був клас просунутого рівня, що означало, що успішне його завершення автоматично переносить відповідні кредити в програму коледжу. У нас був неймовірний викладач — розумний і дотепний, усі учні полюбляли проводити перерву на ланч у його кабінеті. Ми ферментували м'ясо і рослини, а потім порівнювали, який із процесів проходить швидше. Ми досліджували бактерії з різних рідин нашого організму. Ми вбивали цвіркунів, щоб дослідити їхню найнижчу й найвищу придатну до життя температуру.

Було дуже цікаво робити щось практичне, а не тільки вчити теорію.

Я досі шкодую, що не обрала клас із домашньої економії. Там обговорювали речі, прямо пов'язані з повсякденним життям у родині. Одного дня учні мали носити накладний вагітний живіт. Я приміряла його — він справді дає відчуття, ніби ти вагітна. Навіть хлопці мали носити його цілий день. Було цікаво спостерігати за тим, як люди практикують таке в школі.

Я думаю, що практичних класів дуже бракує в українських школах. Було б чудово додати їх у нашу програму.

Про очікування нових епізодів подкасту

Я сумувала за домом, поки була в Штатах, але не дозволяла собі поринати в це відчуття. Тоді, у 2005 році, було легше "відключитись" від своєї країни й сім'ї. Зараз же учні все одно будуть на зв'язку з усіма українськими друзями через Instagram чи інші мережі. Набагато легше підтримувати зв'язок із тими, кого вже знаєш, ніж намагатися влитись у нову спільноту. Тож мені дуже цікаво почути серії подкасту з тими, хто нещодавно повернувся зі Штатів, і порівняти наш досвід.

Про можливості медитації

Перед шляхом до менторства я почала медитувати. І те, і те стосується організації наших думок, тож менторство і медитація тісно пов'язані.

Усе, що з нами стається, стається двічі: спочатку в наших думках, а потім у дійсності.

Я відкрила для себе медитацію у складний період життя. Це було дев'ять років тому, коли мій тодішній хлопець неочікувано помер. Ніхто не міг пояснити, що сталось, він просто помер. Я мала вибудовувати своє життя наново, і медитація мені допомогла. Я пам'ятаю, що мене зачепила думка про те, що ми завжди фокусуємось на зовнішньому й інших людях і не звертаємо увагу на те, що відбувається всередині нас. Тож я почала звертати увагу на свої внутрішні відчуття, і це направду корисно.

Я медитую вже так давно, що забуваю про те, які миттєві результати медитація приносить тим, хто тільки починає. У травні я проводила марафон із медитаціями українською: зібралась група з 11 людей і ми разом медитували щовечора протягом 10 днів. Двоє людей із групи поділились своїми відкриттями після цього марафону. Одна учасниця помітила багато образ, які їй варто відпустити, а інша пережила певний трансцендентний досвід: під час медитації їй здавалося, ніби хтось зайшов до кімнати. Я завжди кажу, що медитація — не про трансцендентний досвід чи щось дивовижне. Це спосіб спостерігати за тим, що відбувається всередині вас, і приймати це. Адже справжнє життя — те, яке всередині нас.

Відповідальність за власне життя починається з відповідальності за прийняття своїх почуттів, навіть якщо вони не надто приємні.

Через це багато людей не готові медитувати, але я певна, що з роками кожен українець буде знати про медитацію і вміти практикувати її.

Про шлях до менторства

Тайська жінка, що вчила мене вести медитації, казала, що ми не маємо вживати алкоголь чи будь-які інтоксиканти. Моєю першою реакцією було: як це? Не пити алкоголь — якось не по-українськи, ця програма не для мене. Спочатку я загалом думала, що вчити інших медитувати — не моє. Повернувшись додому, я продовжувала медитувати просто для себе.

Пізніше я здобувала магістерську освіту з управління бізнесом у Китаї. Тоді я уявляла свою кар'єру у великій міжнародній компанії, пов'язаній з логістикою і перекладами. Та коли я про це думала, всередині мене все стискалось. Зрештою я вирішила долучитись до волонтерської програми в тайському храмі — де я раніше вчилась медитації. Тож я покинула всі плани в Китаї й переїхала в Таїланд. І вже через місяць я зрозуміла, що хочу вчити людей медитувати. Так я залишилась у Таїланді, працюючи на ретритах.
Я вважаю медитацію найкращим можливим інструментом, але мене також цікавило щось більш конкретне. Я звернулась до нейролінгвістичного програмування, яке покликане вирішувати конкретні проблеми на противагу медитації, яка тебе загалом розвиває. Тож я використовую два інструменти: менторство для вирішення конкретних питань і медитацію для налагодження зв'язку із собою. Я влаштовую йога-ретрити в Україні та прагну допомагати людям влаштовувати собі канікули, які наснажують силою. Що кумедно, два роки тому я таки перестала вживати алкоголь, і життя стало набагато кращим.

Про техніку зміни власного "я"

Мені хочеться поділитися однією маленькою хитрістю — НЛП-технікою зміни власної ідентичності. Коли ви зневірені й говорите собі, що на щось не здатні, ви таким чином себе знесилюєте. Найлегший спосіб повірити, що ви здатні щось зробити, — подумати про те, як би ви хотіли себе ідентифікувати. Оберіть будь-яке слово, яке щось для вас означає і по-справжньому надихає і тішить вас. І нагадуйте собі про це слово щоразу коли втрачаєте віру в себе. Це справді працює — спробуйте і поділіться зі мною, чи вийшло.

Я сама, до прикладу, змінила своє "я" — з людини, яка терпіти не могла готувати їжу, до професійної кухарки. Ми живемо в селі, де немає в доступі великого різноманіття продуктів. Спочатку мене це засмучувало, а зараз я отримую задоволення від того, що готую смачну й здорову їжу.

Про новий ретрит у Заваллі

Я проводила ретрити в різних місцях Карпат і завжди мріяла організувати один у Заваллі, де зараз живу. Це магічне місце. Цього літа нарешті моя мрія здійсниться, і я вже не можу дочекатись. На ретриті ми поєднуватимемо йогу, медитацію, коучинг, а також вирушимо до печери, де переживемо досвід відновлення.

Найкращий відпочинок — коли ти піклуєшся про себе і ставиш себе на перше місце.

Кожна людина має влаштовувати собі такий відпочинок хоча б раз на рік: відключитись від усього й віддати всю свою увагу собі. Адже ми самі — найважливіше, що в нас є.


Катя Кулик про життя в Азії, жагу до писання і цінність медитації
Поради для охочих почати медитувати
Якщо ви дуже дисциплінована людина, то можете зразу починати з довгих практик медитації. Але загалом я рекомендую починати з п'яти хвилин на день і просто робити це систематично. Варто виділити однакові час і місце для медитації — так ваш розум звикне до цієї активності. Крім того, важливо мати людину, яка вас направлятиме. Можливо, вам буде корисно медитувати в групі раз на тиждень або навіть щодня.

Можу порекомендувати безплатну онлайн-програму медитацій на 42 дні. Вона доступна на сайті НДО, з якою я раніше працювала, — World Peace Initiative Foundation. Я беру участь у програмі як менторка — разом із іншими людьми з усього світу. Це чудова програма, де ви починаєте з 15 хвилин, а на останній день уже можете медитувати протягом 45 хвилин. Найцінніше те, що у вас є свій ментор, людина, яка вже пройшла програму й може вас підтримати.

Поради йти за своїм страхом і оточувати себе правильними людьми
Якщо ви чогось справді хочете, але боїтесь, цей страх може вказувати вам на правильний напрямок руху. Почніть із маленьких кроків, адже великі зміни часто здаються непідйомними. А в моменти зневіри згадуйте свої досягнення, якими ви пишаєтесь.

Подумайте про те, що вам раніше здавалось нездійсненним, але вам вдалось це зробити. Так ви повернете собі енергію досягнень.
Іще одна моя порада — шукайте спільноти, де ви можете отримати підтримку й зустріти людей, які вже займаються тим, чим би ви хотіли займатись. Доєднуйтесь до цих спільнот, займайтесь волонтерством. Наприклад, візміть участь у якійсь ініціативі разом з іншими випускниками FLEX — підтримуйте зв'язок із людьми, які вам імпонують.

Я б хотіла нагадати всім слухачам і слухачкам, що ми зараз створюємо наше майбутнє. Те, чим ми займаємось, точно вплине на світ навколо.

Дізнатися більше про проєкт: https://exchangemepodcast.com/ua
Слухати подкаст на обраній платформі: https://anchor.fm/xmepod
Слідкувати за анонсами й новинами: https://www.facebook.com/xmepod/

Проєкт здійснено за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Погляди учасників подкасту не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.