Євгенія Водоп'янова про досвід чирлідингу та волонтерства під час FLEX
Сьогоднішня гостя подкасту Exchange Me — Євгенія Водоп'янова, учасниця програми обміну FLEX у 2011 році. Вона провела навчальний рік у Мічигані, потрапила до команди чирлідерок і відзначилась значним обсягом волонтерської роботи.

Зараз Євгенія працює в офісі Американських Рад програмним координатором FLEX Exchanges to Internships — програми, що допомагає молодим поколінням дізнатися більше про державний сектор і отримати досвід роботи в міністерстві чи міськраді.

Євгенія розповідає про найяскравіші моменти свого року в США та інсайти, отримані завдяки досвіду FLEX.
Слухайте запис цієї розмови
Що таке FLEX (Future Leaders Exchange Program)? Учні потрапляють до Сполучених Штатів на один навчальний рік, живуть у приймаючій родині, відвідують уроки в місцевій школі, а в цілому — знайомляться з американською культурою й тамтешнім стилем життя. Конкуренція надзвичайно висока — до участі відбирають лише 2% з усіх, хто подається. Та воно того варте. Програма покриває всі витрати включно з авіаквитками, страхуванням і місячною стипендією. FLEX було створено з переконання колишнього сенатора Білла Бредлі, що така програма обміну є найкращим способом забезпечувати мир і взаєморозуміння.
Євгенія Водоп'янова про досвід чирлідингу та волонтерства під час FLEX
Про щасливий дзвінок

Коли викладачка англійської запропонувала мені взяти участь у FLEX, я навіть не знала, що це, і серйозно цю пропозицію не сприйняла. Та потім я знайшла інформацію про програму — і на третьому етапі вже була дуже сконцентрованою і страшенно нервувалась.

Коли нам подзвонили, я одразу зрозуміла, що це про FLEX, бо на телефоні висвітився код міста Києва. Коли мені сказали, що мене обрано як фіналістку FLEX, я просто на мить заклякла. Мій тато, дізнавшись новину, почав танцювати від радості — при тому що він із тих людей, кому складно виражати свої емоції. Поки я говорила по телефону, тато вже продзвонив усім родичам по всьому світу, розповідаючи про те, що я поїду до Штатів.

Тепер, коли я сама телефоную учасникам і повідомляю про те, що їх відібрали до участі, — це найщасливіший день в офісі Американських Рад.

Про приїзд до Штатів

Я пам'ятаю день перельоту до Америки — це був мій перший досвід виїзду за кордон загалом. Я зробила тисячі фотографій неба і хмар, а також їжі в літаку. Потім було кумедно переглядати ці фото.

Прибувши у Вашингтон, я полетіла до Чикаго, а потім у Ґрін Бей у Мічигані — там мене забирала хост-родина. На виході з аеропорту я побачила жінку з двома дівчатами, що тримали постер із написом "Zhenia welcome" чи чимось таким. Я була вражена. Якщо чесно, то до цієї миті мені здавалося, що все це сон, що відкриється завіса й мені скажуть, що це постановка і не по-справжньому.

У перший день я була дуже сонною через довгий переліт, але моя хост-мама вирішила, що нам варто провести невеликий тур містом. Крім того, мені заважав мовний бар'єр на початку: всі мене постійно щось запитували — я все розуміла, але не могла висловити словами свій спектр емоцій.

Про культурний шок

Я із Запоріжжя, де живе близько мільйона людей. В Америці ж я жила в місті з населенням 2000 людей. Це була разюча різниця. Ще одна відмінність — абсолютно кожна людина водить машину. Я звикла ходити пішки, а тут усе було розташоване на великій відстані.

Кажуть, щоб змінити своє життя, треба кудись помандрувати й почати все заново. Це і сталося зі мною, тому що я була новою для цілого суспільства.

Протягом перших двох тижнів у Штатах у мене був достатньо сильний культурний шок. Я ледве могла говорити англійською, тому що все навколо дивувало і вражало. Усе навколо було інакшим: їжа, погода, люди.

Я приїхала раніше за решту учасників, бо моя родина хотіла долучити мене до сімейної вилазки на озеро Мічиган. Там було більше 20 людей і всі дуже хотіли зі мною поговорити. Моя хост-мама дала мені цінні детальні інструкції щодо того, як кого звати і хто кому ким доводиться. Я намалювала родинне дерево, щоб розуміти, хто є хто. Як єдина дитина в сім'ї, я вперше в житті бачила таку велику групу родичів — це теж був абсолютно новий досвід.

Це було круто — приїхати раніше, бо коли у вересні почалось навчання, я вже почувалася більш впевнено у своєму володінні англійською. Я провела цілий місяць, вивчаючи місто та розмовляючи з людьми.

Про відкриття зими під новим кутом

Я би сама не обрала Мічиган через погодні умови. Я не надто люблю зиму, а там було повно снігу. Сніжити починало у вересні й тривало це навіть до травня, коли в нас був випускний. Але було гарно — я змогла побачити зиму по-новому.

Моя американська родина навчила мене кататися на лижах — за 10 хвилин від нашого будинку був розташований гірськолижний курорт. Одного разу я бачила, як олень підходив до будинку. Я побачила зиму ніби з картинки — коли все вкрите снігом. Одного разу через погодні умови ніхто не міг доїхати до школи й заняття скасували, тож ми із хост-сестрами дивилися фільми і грали в ігри.

Усі відкриття на особистому шляху приносять користь, вони змінюють нас на краще. Приходить розуміння, що не завжди має бути саме так, як ти собі уявляєш.

Поки ти можеш винести щось хороше зі свого досвіду — ти на правильному шляху.

Про "незручну" дату дня народження

Взимку я сумувала за домом. Особливо на свій день народження — він припадає на 26 грудня, а в Америці це зразу після Різдва. Для святкування Різдва ми поїхали в Ґранд-Рапідс, велике місто в Нижньому Мічигані. Жили ми у Верхньому Мічигані на кордоні з Канадою, тож нам треба було їхати 6-7 годин вниз по штату.

26 грудня ми повертались від родичів. Рано-вранці мені вручили тістечко зі свічкою, а потім ми застрибнули в машину й мали їхати. Та ввечері ми зібрались на сімейну вечерю в ресторані, а пізніше на тижні я могла запросити друзів на ніч і по-справжньому відсвяткувати.

Про тренування і подорожі в команді чирлідерок

Існує стереотип, що всі чирлідерки — просто красиві дівчата, популярні в школі, які майже не тренуються для змагань. Це не так. Прийшовши в спортзал на тренування, я була вражена: я би сказала, це був початковий рівень кросфіту. Тренування було доволі інтенсивним, і треба бути достатньо сильною, щоб виконувати всі стійки та стрибки і при цьому не нашкодити собі чи іншим.

Було чудово розвінчати певні стереотипи щодо чирлідингу.

Потім я розповідала про свій досвід іншим людям, переконаним у тому, що чирлідерки — просто красиві дівчата. Насправді це вимагає багато зусиль і віддачі.

Я щаслива, що змогла приєднатися до команди. Ми подорожували по різних містах із командами американського футболу і баскетболу. Це було дуже весело. Ми їздили на жовтому шкільному автобусі, усі гравці й дівчата разом — ми веселились, розмовляли і грали в ігри. Ми підтримували гравців, мотивуючи їх перемагати. Я згадую всі ці моменти з теплом і досі підтримую зв'язок із деякими дівчатами з команди.

Про радість волонтерства

Найбільш пам'ятні та яскраві моменти частково пов'язані з волонтерством. Було багато благодійних подій і активностей. Мені сподобалось разом із хост-родиною брати участь у марафоні на 5 кілометрів, на якому збирались гроші для бездомних. Останнім завданням марафону було повзання в багнюці: я уявляла, ніби я спецагентка, що мусить пройти це випробування. Це було дуже весело.

Іще один цікавий досвід — організація благодійного танцювального вечора в школі, на якому збирали гроші для Coal Foundation, для підтримки дітей, хворих на рак. Нам вдалось долучити до події малі бізнеси з усього міста, спервіси друку і просто купу людей. Ми зробили футболки, що світились у темряві, — тому вечір було названо "black light dance". Крім того, ми писали листи дітям у лікарнях, що теж було неймовірним досвідом.

Мені так подобалось волонтерити, що зрештою я отримала нагороду President's Volunteer Service Award, яку дають за більше 100 годин волонтерства.

Я не займалась волонтерством заради нагород — моя хост-родина показувала на власному прикладі, наскільки це круто.

Разом із хост-татом ми готували їжу для благодійних акцій, робили внески в місцевій церкві й т. п. Волонтерство було органічною частиною щоденного життя.

Про набирання ваги

Я набрала 15 кілограмів за рік обміну. Пригадую, коли ми вперше пішли на морозиво, я замовила "дитячу" порцію, яка ще менша за "маленьку", — і мені складно було доїсти. Я не була готова до цих порцій. Під кінець року я вже могла доїсти "середню" порцію морозива.

Пам'ятайте, що ви приїжджаєте на один навчальний рік. Тож не спробувати щось нове буде розчаруванням — зокрема іншу їжу, локальний фастфуд. Просто додавайте балансу за рахунок фізичної активності — і все буде добре.

Такою була моя основна настанова щодо ваги: я тут на конкретний проміжок часу, тож я буду пробувати все і просто поєднуватиму всі забаганки із спортивною активністю.

Про життя після FLEX і нинішню місію в Американських Радах

Після FLEX із вами залишиться неймовірна спільнота випускників програм обміну. Щоразу коли я знайомлюсь із кимось і дізнаюсь, що ми брали участь у FLEX, — ми миттєво встановлюємо зв'язок одне з одним. Крім того, спільнота випускників також означає широке поле можливостей.

Зараз я працюю програмною координаторкою для FLEX Exchanges to Internships. Це програма оплачуваного стажування для випускників FLEX, або студентів, або нещодавніх випускників університетів, які зацікавлені в тому, щоб дізнатись більше про те, як працює державний сектор. Програма триває три місяці, серед наших партнерів — багато українських міністерств і міських адміністрацій. Програма повністю спонсована Посольством США в Україні та адміністрована Американськими Радами в Києві.

Я переконана, що в нас багато талановитої молоді, зацікавленої в змінах для нашої країни, й такі програми наближають їх до цілі.

Дізнатися більше про проєкт: https://exchangemepodcast.com
Слухати подкаст на обраній платформі: https://anchor.fm/xmepod
Слідкувати за анонсами й новинами: https://www.facebook.com/xmepod/

Проєкт здійснено за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Погляди учасників подкасту не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.