Юлія Попик про різні програми обміну та "м'яку силу"
Друга гостя подкасту Exchange Me — Юлія Попик, справжня експертка з програм обміну: вона брала участь у FLEX у старшій школі (у 2013-2014), Erasmus протягом навчання на бакалавраті та Fulbright при здобутті магістерського ступеня.

Не так давно розпочавши свій кар'єрний шлях, Юлія вже попрацювала в Інституті Миру США та очолювала відділ міжнародної кооперації й партнерства в Українському Інституті Майбутнього. Зараз вона керує SMM-відділом, а крім того веде проєкт Inspired Bags, промотуючи коректні назви українських міст в іноземних мовах (Kyiv not Kiev).

Юлія розповідає про свої досвіди участі в програмах обміну та про важливість м'якої сили (soft power) в міжкультурних відносинах.
Слухайте запис цієї розмови
Юлія Попик про різні програми обміну та "м'яку силу"
Про багатий досвід програм обміну

Можна сказати, що на програмах обміну я собаку з'їла. Кожна з трьох програм, до яких я долучилась, доклала щось нове й особливе в мій особистий, професійний і фізичний розвиток.

Першим кроком був FLEX. Я потрапила до центральної Каліфорнії, маленького містечка Рідлі, та вчилась у тамтешній школі, обираючи дисципліни, яких ніколи б не вивчала в Україні.

Наступним кроком була програма Erasmus, на яку я попала під час бакалаврського навчання. Я вчилась у Парижі протягом п'яти місяців, крім знань отримуючи нові розуміння іншої культури та суспільства.

Після того я завершила магістратуру з міжнародних відносин за допомогою програми Fulbright. Цей досвід був найвиваженішим, бо на той момент я вже чітко розуміла, хто я, де хочу бути і чим хочу займатись.

Про прийняття на FLEX

Я дізналась про FLEX, коли мені було 13 чи 14 років і я жила у Вільнюсі через релокацію батьків. Я просто шукала онлайн різні можливості для навчання за кордоном. Конкурс FLEX був особливо цікавим досвідом, бо мені треба було їхати з Вільнюса до Києва нічним автобусом на перший і третій тур.

На третьому етапі я відчувала, що отримаю цей шанс. Мені здається, усі учасники в певний момент відчувають, пройдуть вони чи ні. Я пам'ятаю групову вправу, де ми мали представити якусь ідею для проєкту чи презентації: запанував хаос і всі мовчали, тож взяла ситуацію під свій контроль і всіх заспокоїла. Так проявились мої лідерські якості й саме тоді я зрозуміла, що непогано впоралась.

Про справжню Каліфорнію

Отримавши новину про прийняття на програму, я була в захваті від того, що їхатиму до Каліфорнії. Гадаю, будь-який підліток із пострадянської країни був би щасливий. Та забігаючи наперед, скажу, що Каліфорнія виявилась зовсім не тим, що ти уявляєш завдяки Голлівуду.

Зазвичай люди покладають великі сподівання на програми обміну. Що мені відкрилось за ці роки — те, що краще не мати жодних сподівань.

Отже, я потрапила до сім'ї в центральній Каліфорнії, дуже аграрній частині штату. Місто, в якому я жила, називають фруктовою корзиною світу. Їздячи тією місцевістю, ви бачитимете великі поля з абрикосами чи виноградом прямо біля дороги. Одного разу я запитала в сім'ї чи друзів, чи можна зупинитись і спробувати декілька ягід. Звична ідея для української ментальності. Я почула у відповідь чітке "ні": не можна їсти ягоди з чиєїсь приватної власності. Не можна вкрасти абрикос — люди їх вирощують на продаж. Це просто незаконно. Я ж думала, що один абрикос нічого не змінить у масштабі кілограмів, шо будуть продаватися. Це була зустріч із реальністю іншого менталітету, іншої культури.

Про зміни хост-сім'ї

Усі учні на програмі обміну залежать від певної удачі в тому, чи знайдуть вони спільну мову із сім'єю, яка їх приймає. Не завжди виходить порозумітися, і це абсолютно нормально. Це нас не визначає, а просто показує, що люди різні.

Я змінила сім'ю, але друга сім'я виявилась не кращою. Я чула історії людей, що знаходили і третю сім'ю, і цілком успішно. Але мені було страшно просити про заміну двічі: я боялась, що мене вважатимуть якоюсь не такою чи занадто невдячною.

Якщо коротко, причиною для зміни сім'ї була сумнівна поведінка щодо моєї приватності. Я жила не зовсім у сім'ї — мене приймала жінка, в якої є дорослі діти, що вже з нею не жили. Тож ми перебували в її домі вдвох. У певній ситуації я відчула себе недостатньо захищеною. Зрештою я знайшла другу сім'ю через однокласницю — це були її дідусь і бабуся.

Декілька років по тому я роздумувала над тією ситуацією та причинами такої поведінки. Досвід проживання в другій сім'ї показав, що з першою загалом все було в порядку.

Зрештою, я зрозуміла, що не маю нікого звинувачувати чи обтяжувати себе цими роздумами. Просто так сталось — це життя. Усі отримують свій досвід, і я отримала свій.

Це було надзвичайно корисно — зрозуміти, що можна просто не зійтися з людьми.

Ти приїжджаєш із іншої країни, з іншим розумінням речей. Спершу ти не розумієш американців, а вони тебе. Та проходить час — і ви вчитеся взаємодії та співіснуванню

Про подругу в обличчі вчительки

Сім'я, що тебе приймає, — це один аспект. Іще один — власне навчання в школі. Я дуже вдячна цій школі, а особливо вчительці ораторського мистецтва. Вона зробила мій рік багато в чому приємним і завжди мене підтримувала. Ми навіть придумали спеціальне слово, яким я її називала: це була якась комбінація зі слів parent/friend/sister.

Я навіть бачилася з нею та її родиною після навчання в школі, вже коли приїжджала за програмою Fulbright. Я люблю її родину і товаришую з її дочками, вони для мене як молодші сестри. Хоч я не жила з ними, ці люди стали мені справжньою сім'єю. Навіть свій перший досвід водіння у 15 років я отримала завдяки чоловіку вчительки. Я ніколи раніше не пробувала водити і просто попросила його навчити мене.

Про враження від навчання в Штатах

Я була в передостанньому класі американської школи (junior), хоча за віком мала би потрапити в попередній (sophomore). Якимось чином мені вдалось переконати координатора і школу — і це було чудове рішення, адже я відчувала себе достатньо підготовленою для вибраного рівня.

Навчання мені подобалось. Уроки були чимось новим — я обирала ті дисципліни, яких не змогла би вчити в Україні. Наприклад, алгебру я не обрала — бо вона є в українській програмі та я її не люблю. Приклад цікавої дисципліни — yearbook ("випускний альбом"): треба було брати інтерв'ю в людей і їх фотографувати, а в кінці року зробити з цих матеріалів альбом. Це була фактично журналістська практика. Також я обрала курс ораторського мистецтва й історію Сполучених Штатів.

Про еволюцію акценту

На початку було складно через мову. Я певна, що всі стикаються з цією проблемою, коли на перших етапах люди просто не розуміють тебе через сильний акцент. Із часом ти адаптуєшся і розумієш, як що вимовляти. Мій акцент зсунувся десь у листопаді.

Минуло три місяці у Штатах — і я почала відчувати, що можу говорити з американським акцентом і вставляти "like" у кожне речення.

Люди й досі питають звідки я, але я помітила різницю між тим, як це було під час FLEX і під час Fulbright. У шкільний рік мене завжди питали, чи я з Росії, чи загалом зі Східної Європи. А коли я була на програмі Fulbright, то інколи розважалась, пропонуючи таксистами вгадати звідки я — і вони називали Угорщину, Польщу, Фінляндію. Тож я потихеньку вестернізуюсь :)

Про Революцію гідності й відстоювання інтересів України з Америки

В Україні відбулась Революція гідності саме в той рік, коли я була в Штатах. Я їхала з однієї України — а повернулась в зовсім іншу.

Коли я приїхала до Америки, ледь не єдиним питанням до мене від однокласників чи навіть старших людей було те, чи є Україна Росією. Звісно, мені було неприємно. Я боролася за Україну на дуже маленькому американському рівні — намагаючись достукатися до людей із Рідлі, пояснюючи, хто ми є і що відбувається в Україні. Я навіть зробила постер, закликаючи твітити, що Крим це Україна.

Той факт, що моє перебування в Штатах співпало з революцією в Україні, вплинув на моє розуміння громадянського суспільства та можливостей міжнародних відносин — навіть якщо йдеться просто про спілкування з людьми. Тож і не дивно, що в подальшому я обрала міжнародні відносини як спеціальність.

Про концепцію м'якої сили

Під час навчання в Сиракузькому університеті я брала участь у локальній події TEDx, представляючи свій навчальний заклад, Maxwell School of Citizenship and Public Affairs. Мій виступ був присвячений ідеї м'якої сили.

М'яка сила — це способи зробити свою країну привабливою для інших без воєнних дій чи економічних стимулів.

По суті, м'яка сила означає культурну дипломатію, що здатна захопити серця інших людей.

Під час навчання на програмі Erasmus, два роки перед Fulbright, я проходила чудовий курс, фактично присвячений темі м'якої сили. 12 тижнів ми читали про те, до яких заходів вдаються Корея, ПАР, латиноамериканські та інші країни, щоб подобатись людям у світі. Цей курс дуже вплинув на мене. Адже ще під час FLEX я докладала зусиль, щоб Україна подобалась американцям, тож ідея м'якої сили мені близька.

Я дійшла до висновку, що ти і я, і так само наші слухачі, і всі долучені до програм обміну — ми представляємо м'яку силу своєї країни.

Але будь-яка програма обміну — це також застосування м'якої сили країною-організаторкою. Американська держава інвестує в такі програми, як FLEX чи Fulbright, для того щоб привабити нас до американської культури й суспільства. Я певна, що це спрацьовує в 95% випадків. І коли ми приїжджаємо як учні чи студенти за обміном, то самі стаємо частиною політики іншої країни.

Багато буденних речей — наприклад, Польський інститут, Ґете-інститут чи British Council в Україні — націлені на взаємодію між країнами. Допомагаючи нам вивчати їхні мови та запрошуючи нас на їхні культурні події, інші країни використовують потенціал м'якої сили і нас як об'єкт політики.

Я дивлюсь на поняття м'якої сили з наукової точки зору і розумію, що в реальності сучасних міжнародних відносин цього недостатньо. У своєму виступі на TEDx я також вказала на те, що прийоми м'якої сили Росії — типу балету, кухні, історії — не перекривають діяльності в зонах конфлікту.

Це надзвичайно важливо для будь-якої країни — зрозуміти свій потенціал м'якої сили та як його використовувати.

Українське суспільство розділене на покоління зараз, адже ті, хто виріс хоча б частково в Радянському Союзі, мають зовсім іншу ментальність. Ми повинні це розуміти. Молодші покоління, як і випускники FLEX чи інших програм обміну, — безперечно більш гнучкі та мають у собі потужну м'яку силу. Тут ми можемо бути оптимістичними.

Поради майбутнім учасникам

Передусім треба знайти максимум інформації: дослідіть усе, пов'язане з програмою, країною чи інституцією. Якщо це дотично до ваших цінностей і загальних уявлень — подавайтесь до участі. Іще одна порада дуже проста: слухайте свого серця, ваше внутрішнє чуття часто влучно підказує, чи варто робити певне рішення.

А також я точно раджу не будувати великих очікувань. Не думайте, що з вами станеться щось неймовірне — якою б це не було прикрістю, та ви не будете їздити до Голлівуду щовихідні.

Дізнатися більше про проєкт: https://exchangemepodcast.com
Слухати подкаст на обраній платформі: https://anchor.fm/xmepod
Слідкувати за анонсами й новинами: https://www.facebook.com/xmepod/

Проєкт здійснено за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Погляди учасників подкасту не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.